Привал перший — підйом
Стежка на одного
Андрію, збирайся.
Я склала тобі маршрут. Чотири привали — і на кожному щось наше: трохи гір, трохи вечорів під пледом, трохи нас.
Дійдеш до вершини — там на тебе чекатиме новина. Велика. Йди повільно, поспішати вже нікуди.
Привал перший
Ми познайомилися там, де закінчуються дерева й починається небо. Найвища точка країни — і, як з’ясувалося, точка відліку нас. Як її звати?
Дві тисячі шістдесят один метр. І одне дуже незграбне «привіт» на світанку.
Привал другий
Наша перша спільна ніч була не вдома, а на висоті: тканина, дуги, застібка й твоє «тут вітер нас не дістане». Що тоді нас сховало?
Складається в чохол за дві хвилини. Влазить назад — ніколи.
Привал третій
Тепер наш вечірній ритуал простіший: плед, чай і твоє впевнене «ще одну — і спати». Дивимось, звісно, три. Що саме ми дивимось?
Те, що завжди обривається на найцікавішому місці. І має наступний сезон.
Останній підйом
На тій світлині з вершини, у наметі під дощем, на дивані під пледом — нас завжди було рівно стільки. Скільки?
Ти і я. Поки що.
Вершина
Порахуй ще раз, будь ласка.
Нас більше не двоє.
Ти скоро станеш татом
Так, це правда. Я знала кілька днів і мовчала — хотіла віддати тобі цю новину гарно, а не між серіями.
Наступного разу на Говерлу підемо втрьох. Спершу, щоправда, в рюкзаку-переносці й з частими зупинками.
Твоя Оля
P.S. Сьогодні ввечері — плед, чай і одна серія. Ну добре, три. Нас же тепер більше, голосів «за» теж.